Аміра та Абдуллах
Мусульманська дружина – Здрастуйте!
Це слово немов потік невичерпної енергії проникло всередину її і залишилося там, відгукуючись численним луною, що розпливається по всіх органах. Немов точку кипіння було досягнуто за лічені секунди. Голос здавався незнайомим, але м'яким і впевненим. Це «привіт» пролунало немов виклик.
Вона повернула голову і побачила чоловіка з темним волоссям. Волосся злегка завивалося і було середньої довжини, чорного, як смоль, кольору. Обличчя було трохи засмагло, а очі схожі на темну південну ніч. Чоловік був високого зросту і міцної статури, і було видно, що він стежить за собою. Світлі штани та біла сорочка були ідеально випрасовані.
- Доброго дня! - Опустивши очі, і майже пошепки відповіла вона. Заплативши гроші за подарунок, вона збиралася залишити торговий центр, але Абдулла мала єдиний шанс познайомитися з нею і він вирішив ним скористатися.
Сонце світило крізь величезні вікна торгового центру, ніби намагаючись увірватися всередину. Всі навколо ніби зникли, залишивши цю пару наодинці. Наодинці один з одним. Вона підвела очі і точно для себе зрозуміла, що цей юнак їй подобається. Щось було в ньому таке, що так привернула її увагу. Чи була це його біла усмішка або просто загадкове вираз обличчя, але відчувалося, що він хотів багато сказати, але не наважувався.
Усе це тривало трохи більше тридцяти секунд, але вже здавалося вічністю.
– Я тільки хочу сказати вам, що маю намір одружитися з вами. Сподіваюся, що ваше бажання збігається з моїм. Через кілька днів моя сім'я прийде до вас, щоб обговорити всі деталі та домовитися про проведення обряду нікях. Якщо я вам не байдужий, просто кивніть мені один раз і я стану для вас тією єдиною людиною, яка любитиме і оберігатиме вас. Я бачив вас лише кілька разів, але зрозумів, що те світло, яке ви випромінюєте, може стати моїм рятівним світлом.
Такий банальний сюжет у житті Аміри розгортався вперше. Ніколи раніше вона не замислювалася, що саме так може статися її знайомство, можливо, з майбутнім чоловіком. Як це все було дивно та незрозуміло. Її руки тремтіли, а долоні потіли. Навіть весь бісер на її сукні, здавалося, наслідував цього танцю.
Вона ще раз підняла погляд на Абдуллу і мовчки кивнула йому. У сучасному світі зараз ніхто вже так не чинить. Сьогодні все зовсім не так. Сьогодні всі прагнуть здобути багатство, славу, популярність. "А я", - думала вона, - "без будь-яких домовленостей погодилася на відносини, які повинні бути єдиними". Більше жодного слова не було сказано. Вона як вітер вибігла з торгового центру, немов охоплена жаром. Руки її тремтіли, дихання перехоплювало, серце билося все швидше і швидше. Але як будь-яка дівчина Аміра хотіла бути коханою. «І все-таки в ньому щось є…» – подумала вона і зупинившись на хвилину, щоб поправити хустку, вирушила далі, думаючи про те, що сталося за кілька хвилин раніше.
Після цієї зустрічі пройшов майже тиждень. Нічого важливого не відбувалося, думки були змішані і ніби розгублені, наче самотні хмари, що повільно пливли небом. Час тягнувся повільно, наче застигла нуга, і щодня був схожий на попередній. Наставала субота. Саме сьогодні Абдулла та його родичі мали приїхати до будинку Аміри, щоб просити її руки. Її батько, Мустафа, вже давно був готовий до того, що дочка стала дорослою, і їй напевно потрібен був чоловік, готовий подбати про неї. Та й до того ж усім давно хотілося, щоб у Аміри з'явилася дитина. Вона була настільки красивою дівчиною, що навіть хмари ганялися за нею слідом, щоб прикрити її ніжну шкіру від спекотного сонця.
До цього дня NIKAH Аміра замовила собі розкішну сукню молочного кольору із ніжним орнаментом із білого бісеру. Туфлі-човники на невисокому підборі чудово доповнювали сукню. Волосся було прибрано в тугий хвіст, а голова вкрита хусткою, колір якої відтіняв і так уже загоріле обличчя Аміри. Вона була чудова в її одязі. Кожен рух нагадував помах крила, кожен крок – рух вітру. Вона була радісна і усмішка не сходила з її обличчя. Хоч вона й знала Абдуллу лише кілька секунд, вона точно розуміла, що саме він зможе зробити її щасливою.
Птахи співали на всі голоси, сонце засліплювало і розтоплювало серця, наповнюючи всіх добротою і любов'ю. Небо було кришталево чистим і ясним, наче хтось розігнав усі хмари, щоб жодна хмарка не завадила їхньому знайомству. Квіти розкривали свої білі пелюстки і посміхалися сонячним променям. Останні краплі роси, що сховалися в затишних куточках, поступово висихали, залишаючи ледве помітний малюнок на травинках. Легкий вітер, наспівував свою ранкову пісню і ніби ще раз починав свій схожий куплет заново, повідомляючи про те, що сьогодні станеться щось надзвичайно важливе. Вулиця була наповнена солодким ароматом, що нагадує смак варення, блідо-рожеві квіти заповнили вулицю своїм яскравим запахом.
Немов зірка посеред дня, Аміра нагадувала маленьку тендітну ляльку: її руки витончені.
